Друга наукова конференція: Етнополітичні проблеми Другої світової війни в Україні: колаборація та опір (пам’яті трагедії Дробицького яру) 14 травня 2013 р., м. Харків

Громадська організація Центр дослідження міжетнічних відносин Східної Європи спільно з кількома партнерами (Український центр вивчення історії Голокосту, Східноукраїнська філія Міжнародного Соломонового університету) за підтримки Польського інституту в Києві та Українського єврейського комітету організували доволі цікаві обговорення проблематики Другої світової війни в Харкові.
З багатьох причин кілька заявлених учасників з інших міст не змогли дістатися до Харкова, а інтернет зв’язок належно не функціонував.  Однак проблематика конференції виявилася напрочуд насиченою. Планувалася робота двох секцій «Дослідження, вивчення та комеморація історії Другої світової війни» та «Українські контексти колаборації та Опору у Другій світовій війні». У ході роботи конференції секції були об’єднаними.
 
Перша доповідь Олександра Круглова (Харків) стосувалася участі українських націоналістів у діяльності німецьких каральних органів (на прикладі зондеркоманди 4 а) не задала настрою конференції. Було приведено приклад лише двох членів ОУН, що були перекладачами у зондеркомандах, Степана Федака і Степана Арсенича, доказової бази про участь цих постатей у каральних акціях жодної – лише припущення доповідача і заклик засудити ОУН. Це радше пропагандистський заклик, а не спроба розібратися у складних питаннях колаборації і опору, індивідуальної та колективної провини.
 
Істотнішою і неупередженішою виявилася доповідь Томаша Стриєка із Польщі: Пам’ять про Другу світову війну та комунізм в політиці держав під час процесу розширення ЄС на Центральну Європу (Литва, Латвія, Естонія, Хорватія, Сербія, Польща, Україна) на початку XXI ст. Українська ситуація виявиться доволі виняткова, але і репрезентативна своїм дуалізмом пам’яті та відсутністю власного міфу історії Другої світової війни. У даному разі найцікавішим для України виявиться досвід Хорватії, де пам’ять про усташів доволі маргіналізована і комуністичне минуле та рух Опору не викликає великих дебатів. Однак Хорватія пережила бентежні події війн 90-х рр., які дещо затерли попередні травми.  У Польщі ж до сьогодні щодо Східної Європи існують два великі синдроми: Катинсько-Смоленська та Волинська трагедії.
 
Професор Максим Гон (Рівне) поділився своїми роздумами, щодо встановлення меморіальної таблиці на будинку, де розміщувалася редакція газети «Волинь» 1941 -1943 рр., редактором якої був Улас Самчук. Підокупаційна газета відома багатьма своїми публікаціями на антисемітську тематику, хоча сам Самчук не підписував таких матеріалів. Слід задуматися над політикою комеморації і відповідних написів, асоціативного ряду.
 
Зв’язком по скайпу Ярослав Кіт розповів про суперечки довкола відомого львівського погрому. Наталія Івчик (Рівне) про дитяче і доросле сприйняття Голокосту у той час, особливості дитячої поведінки. 
 
Еміль Маюк із Любліна (Польща) висвітлив проект опитувань, усної історії з приводу подій на Волині 1943 р. і приклади взаємопорятунку і взаємодопомоги у складні часи конфлікту.
 
Розлога доповідь Юрія Радченка (Харків) стосувалася участі української допоміжної поліції у знищенні мирного населення на території генерального округу Чернігів. Однак ідеологічну складову (слід ОУН) у справах поліції виявити доволі складно, знову ж таки висновки робляться на рівні окремих постатей. Завершив секційні засідання Михайло Мартиненко із Києва доповіддю про ставлення українських націоналістів до євреїв у міжвоєнній націоналістичній пресі.
 
Усі доповіді викликали жваве обговорення і дискусії.
 
Хотілося висловити кілька теоретичних та інституційних зауваг. Найперше – основні доповіді стосувалися колаборації та Голокосту, практично не було доповідей про Опір, та особливості супротиву. Бажання надати колаборації ідеологічного характеру, у даному разі участі в Голокості українських націоналістів, звужує проблематику, не дає змоги простежити ширші позаідеологічні контексти: побутовий, особистісний, випадковий. Такі дебати з означенною ціллю напевно це тенденція останнього часу. Так само, хоча конференція присвячувалася важливих тем і пам’яті трагедії Дробицького яру, харківська громадськість і навіть значна частина харківських учасників, заявлених у програмці, практично проігнорувала захід.  Дискусії доволі плідні точилися у вузькому колі, що має як позитивний, так і негативний бік. Тим більше висвітлювалися досить травматичні і суперечливі у оцінках теми.
 
Загальне враження від конференції і обговорень дуже позитивне. Лише залишається висловити сподівання на Третю наукову конференцію даної тематики на наступний рік.
 
Володимир Маслійчук
 
Источник и фото : historians.in.ua

Air Force 1 Low Upstep BR

дата: