Громадські активісти різних національностей закликають не підтримувати російський проєкт меморіалу Бабин Яр

ПРИЄДНУЙТЕСЬ! ТІЛЬКИ РАЗОМ МИ ЗМОЖЕМО ЦЕ ЗУПИНИТИ
​Збір підписів триває за посиланням

 

Эксклюзив Ваада

30-річчя Вааду України!

Все материалы раздела

 
 
 
 
 
 

Ваад України та НаУКМА (кафедра історії)

Умови вступу на міждисциплінарну сертифікатну програму з юдаїки

 

 
 

Конфлікт пам’ятей, а не проєктів. Бабин Яр та держава, хроніки нешвидкого реагування – стаття Івана Козленка

Візуалізація концепції однієї з будівель запропонованого Меморіального комплексу (Фото: BABYN YAR Holocaust Memorial Center/Facebook)

 

Іван Козленко, відомий український культурний менеджер та дослідник кіно, занурився в історію спорудження Меморіалу Голокосту в Бабиному Яру після написання навесні 2020 року серії критичних статей, присвячених аналізу творчих методів його теперішнього художнього керівника Ільї Хржановського.

В тіні дискусії про Меморіальний Центр Голокосту Бабин Яр все ще залишається маловідомим державний проект меморіалізації трагедії Бабиного Яру, який публічно підтримала велика частина української гуманітарної спільноти. Втім, до «державного» наративу меморіалізації Бабиного Яру існує не менше питань, ніж до Меморіалу, будівництво котрого ініційовано приватними особами, вважає автор. Іван Козленко намагається розібратись в хитросплетіннях державної політики комеморації Бабиного Яру останніх 10 років, яка наразі, за його думкою, зайшла в глухий кут.

Іван Козленко, Гендиректор Довженко-центру

 

Існує поширена думка, що за 30 років незалежності українська держава не зробила нічого для належного вшанування жертв Бабиного Яру: досі не побудовано меморіал (якщо таким вважати спеціальну споруду, а не меморіальний простір), не здійснено деталізованих досліджень трагедії. Таку думку часто висловлюють, щоб легітимізувати приватні ініціативи меморіалізації, або ініціативи окремих громад, представники котрих загинули в Бабиному Яру. Однак це не зовсім справедливо. Останні 5 років на державному рівні тривала копітка робота з меморіалізації трагедії Бабиного Яру; важко сказати, що у влади була відсутня політична воля в цьому питанні. В 2015–2018 рр. з цією метою було видано кілька Указів Президента та Розпоряджень Кабінету міністрів України.

Проте, меморіалу в Бабиному Яру досі немає. Меморіалу – як просторового вираження єдиного історичного наративу, консенсусного для всіх зацікавлених груп. Наразі в Бабиному Яру на території однойменного національного заповідника є понад 30 меморіальних об'єктів, встановлених у різний час різними громадськими ініціативами, що дотримуються різних історичних наративів (т.зв. конкуренція пам’ятей). Така ситуація цілком віддзеркалює стан суспільної свідомості, фрагментарність новітньої української політичної ідентичності.

Перше офіційне вшанування єврейських жертв Бабиного Яру відбулось 29 вересня 1991 року на 50 роковини трагедії. Україна щойно проголосила незалежність, тож заходи де-факто були організовані представниками єврейської спільноти за фінансової підтримки міжнародних єврейських організацій. На урочистостях були присутні делегації багатьох іноземних держав, офіційну промову виголосив тоді ще голова Верховної Ради Леонід Кравчук. Був виконаний Реквієм-Каддиш Бабин Яр для солістів, хору та симфонічного оркестру, створений Євгеном Станковичем на слова Дмитра Павличка, та відкрито меморіальний знак Менора. Проте, далі обіцянок ушанувати жертв Бабиного Яру влада тоді, на жаль, не пішла.

Весь «домайданівський» період Україна існувала в запропонованій Президентом Кучмою парадигмі «багатовекторності». Сформованої гуманітарної стратегії не було. Одночасно існувало кілька історичних наративів, часто протилежних, й влада ситуативно спиралась на ті з них, що відповідали її поточним інтересам та геополітичним констеляціям. В питанні формування національної пам’яті українська держава не мала суб'єктності.

Ситуація суттєво змінилась після помаранчевої революції, коли гуманітарна політика стала одним із пріоритетів Президента Ющенка. Ющенко розумів, що новітня українська ідентичність не може спиратись на радянські історичні міфи й заповзявся розробляти цілісну гуманітарну стратегію. Так, за його ініціативи в 2006 році було створено Український інститут національної пам’яті, Національний музейний комплекс Мистецький Арсенал, а Верховна Рада прийняла закон Про Голодомор 1932−1933 років в Україні, яким передбачалося спорудження меморіалу Голодомору в Києві.

Це може здатися дивним, але заходи з меморіалізації Бабиного Яру були розпочаті Президентом Ющенком раніше за ці його флагманські проекти. В вересні 2005 року він видав розпорядження Про заходи щодо реалізації державної політики у сфері міжнаціональних відносин, релігій і церкви, яким передбачалось створення історико-культурного заповідника Бабин Яр. Після півторарічних зволікань 1 березня 2007 року уряд нарешті утворив Заповідник у структурі Мінкульту, а в 2010 році він отримав статус національного. До складу його площ (21 га) однак не ввійшла прилегла ділянка в 8 га, яка на початку 2000-х років у сумнівний спосіб була отримана в оренду Вадимом Рабиновичем, а в 2017 році продана одному з донорів приватного Меморіалу Голокосту Бабин Яр Павлу Фуксу (саме на ній планується будівництво меморіалу, яким тепер керує російський режисер Ілья Хржановський).

2009 року Ющенко видав указ про Заходи у зв’язку з 70-ми роковинами трагедії Бабиного Яру, яким передбачалося зокрема затвердження «генерального плану розвитку Державного історико-меморіального заповідника Бабин Яр» (далі – Заповідник) та «фінансування проектних робіт та будівництва меморіального музею Державного історико-меморіального заповідника Бабин Яр». В 2010 році уже за Януковича уряд утворив організаційний комітет для реалізації цих завдань. 2011 року Верховна рада прийняла постанову Про 70-річчя трагедії Бабиного Яру, якою передбачалось фінансування генерального проекту розвитку Заповіднику Бабин Яр та передачу йому в користування будівлі колишньої контори єврейського цвинтаря в Бабиному Яру для розташування дирекції та експозиції (контора була повернута в державну власність лише в 2016 році після серії судових справ). Впродовж наступних 10 років ці зобов’язання держави виринали все в нових і нових законодавчих актах, проте, досі так і не виконані.

Термінологія, що використовувалась в законодавчих актах у цей період, свідчить про існування на рівні мови двох протоконцепцій меморіалізації Бабиного Яру, які згодом розів'ються в окремі конкуруючі проекти. За однією з них основною подією трагедії Бабиного Яру є подія Голокосту – розстрілу нацистами київських євреїв 29−30 вересня 1941 року. За іншою – трагедія Бабиного Яру об'єднує низку трагічних подій, в яких постраждали представники різних місцевих спільнот, серед яких – євреї. Хоч там як саме 29 вересня надалі буде датою офіційних вшанувань жертв Бабиного Яру.

Хоча в підготовчій та звітній документації заходів до 70-річчя трагедії Бабиного Яру єврейські жертви прямо виділяються серед представників інших спільнот та широко вживається термін «Голокост», в тексті постанови Верховної Ради 2011 року євреїв не виділено в окрему категорію жертв: «Бабин Яр став місцем масових страт і поховань, величезною братською могилою, де тільки згідно з офіційними даними загинуло понад 100 тисяч осіб різних національностей, мирних жителів, військовополонених, комуністів, підпільників, партизанів, націоналістів». Така риторика свідчила про повернення до модифікованого концепту «жертв Бабиного Яру – радянських громадян», який використовувався в СРСР з метою приховання єврейської трагедії. І це зрозуміло: гуманітарна політика Януковича була ревізіоністською. Відбувся відкат до радянських наративів, державні заходи з меморіалізації були призупинені.

Започаткований Ющенком процес державної меморіалізації Бабиного Яру поновився лише в 2015 році. В серпні Президент Порошенко видав Указ Про заходи у зв’язку з 75-ми роковинами трагедії Бабиного Яру, яким було утворено оргкомітет з підготовки заходів з вшанування на чолі з прем'єр-міністром Арсенієм Яценюком та головою Адміністрації Президента Борисом Ложкіним, та знову піднято питання розвитку Заповідника та створення Меморіального музею в його структурі. 5 листопада 2015 року затверджено склад оргкомітету, куди ввійшли представники уряду, органів влади (зокрема, мер Кличко), державних наукових установ, єврейських організацій, дослідники, історики.

За наслідками першого засідання Оргкомітету уряд Яценюка прийняв Розпорядження, яким знову передбачалося «передачу приміщення контори колишнього єврейського кладовища по вул. Мельникова, 44, у м. Києві Національному історико-меморіальному заповіднику Бабин Яр для створення Меморіального музею пам’яті жертв трагедії Бабиного Яру», «уточнення… меж і зон охорони заповідника та опрацювання питання щодо можливості їх розширення» та закладання Алеї Праведників. В ньому вже окремо згадано євреїв і ромів. Однак, офіційне вшанування жертв Бабиного Яру цього року пройшло біля радянського пам’ятника.

Засідання Оргкомітету відбувались регулярно. Проте, механізми прийняття рішень, подання пропозицій та визначення художніх концепцій облаштування Заповіднику не були прописані. Члени комітету подавали пропозиції без будь-якого системного плану, і приймали їх більшістю голосів. Так, наприклад, навесні 2016 року комітет вирішив створити в Бабиному Яру крім Алеї Праведників ще й Алею Мучеників і без всякого конкурсу затвердив архітектурну концепцію їх облаштування, подану народним художником України Анатолієм Гайдамакою, що передбачала створення обабіч алей «інсталяції з речей загиблих, які будуть відображені в бронзі». Проект був підтриманий Яковом Дов Блайхом та затверджений комітетом. Сам заповідник Бабин Яр в цьому процесі жодної суб'єктності не проявляв, будучи простором реалізації рішень влади.

Попри те, що мер Кличко також був членом Оргкомітету, в самий розпал його роботи 23 грудня 2015 року він уперше заявив про намір створення в Бабиному Яру приватного меморіалу на кошти меценатів.

Нарешті напередодні 75-ї річниці трагедії Бабиного Яру відбулась виїзна нарада під головування віце-прем'єра Розенка, на якій міністр культури Євген Нищук повідомив про розроблений спільно з Заповідником структурний план Концепції створення Меморіального музею пам’яті жертв Бабиного Яру в будівлі контори єврейського цвинтаря та описав структуру експозиції. Здавалося, музею бути. 23 вересня міністр відкрив у Заповіднику пам’ятник ромам, загиблим в Бабиному Яру, Ромська кибитка, який перевезли з Кам’янця-Подільського, де він був установлений в 2001 році.

Напис на пам’ятнику Ромська кибитка / Фото: Serhii Nuzhenko/Radio Svoboda

В одночас 29 вересня 2016 року в Києві в присутності мера Кличка, Президента Порошенка було підписано декларацію про наміри створення приватного Меморіалу в Бабиному Яру – Меморіального Центру Голокосту Бабин Яр (далі - МЦГБЯ). В ініціативну групу зі створення ввійшли Яков Дов Блайх, Святослав Вакарчук, Александр Квасневський, Володимир Кличко, Джо Ліберман, Віктор Пінчук, Йошка Фішер, Натан Щаранський та російські бізнесмени Михайло Фрідман, Павел Фукс, Герман Хан.

Присутність Президента Порошенка на церемонії заснування приватного меморіалу в подальшому внесла сильне сум’яття в державну політику меморіалізації Бабиного Яру, адже будівництво МЦГБЯ як у публічному полі, так і в політичних колах стали асоціювати з відкриттям державного Меморіального музею. Проте на цьому етапі функції Заповідника та новоутвореного приватного Меморіалу ще не вступали в конфлікт. Ввечері цього ж дня відбулась церемонія вшанування жертв трагедії Бабиного Яру на державному рівні, де перед сотнями іноземних гостей Президент Порошенко виступив з промовою і назвав створення МЦГБЯ своєю ініціативою.

Таким чином від 29 вересня 2016 в Києві постало два проекти меморіалізації - державний на базі Заповідника, основу для котрого було закладено ще в 2005 році, та щойно заснований приватний. Зв’язок між ними ставав дедалі заплутанішим.

10 жовтня 2017 року Президент видав Указ № 331 «Про додаткові заходи щодо перспективного розвитку Національного історико-меморіального заповідника Бабин Яр», яким був утворений Оргкомітет з питань розвитку Заповідника. До його складу ввійшли як представники уряду, так і МЦГБЯ, а також українські історики та громадські діячі. Співголовами оргкомітету було призначено прем'єр-міністра Володимира Гройсмана та голову Адміністрації Президента Ігоря Райніна. Задачею комітету, крім вчергове проголошеного відкриття Меморіального музею та розширенням меж Заповідника, було названо також підготовку міжнародного конкурсу проектів меморіального комплексу Заповідника. Так термін «меморіальний комплекс» уперше з’явився в правових актах і, судячи з усього, означав окрему споруду або комплекс, відмінні від Меморіального музею.

В 2017 році на облаштування Меморіального музею в будівлі контори єврейського цвинтаря з бюджету вперше було виділено 27 млн. грн, перенесені, однак, на наступний рік. Ремонт будівлі розпочався лише в 2018 році (і досі не завершений).

Приватний проект МЦГБЯ тимчасом швидко набирав обертів, сформував наглядову раду і вже в лютому 2017 року ініціював першу зустріч експертів з розробки базового історичного наративу. Присутні на зустрічі українські історики розкритикували підходи МЦГБЯ та відкрито виступили проти дослідницького підходу міжнародної команди істориків на чолі з Карелом Беркгофом, в основі котрого лежала концепція Голокосту. 21 листопада 2017 року МЦГБЯ виніс першу редакцію історичного наративу на громадське обговорення, яке викликало широку дискусію, а в жовтні 2018 року оприлюднив остаточну його версію з урахуванням рецензій та зауважень українських та закордонних експертів. В результаті рамку меморіалізації МЦГБЯ було розширено до всіх жертв Бабиного Яру, включно з жертвами Куренівської трагедії, хоча наратив і далі обертався навколо розстрілів євреїв Києва як центральної події Голокосту в Україні.

Підготовка базового наративу МЦГБЯ, в центрі котрого була єврейська трагедія Бабиного Яру, і незгода з таким підходом, активізували українських істориків – дослідників Голокосту, які відстоювали «інклюзивну» концепцію меморіалізації Бабиного Яру, що трактувала винищення євреїв в Бабиному Яру складовою ширшої національної української трагедії. Напередодні публічної презентації наратива Беркгофа, ця група згуртувалась для створення альтернативного наративу. 15 листопада Інститут історії НАНУ видав наказ про створення Робочої групи з розробки концепції меморіалізації Бабиного Яру в складі 18 українських істориків на чолі з Геннадієм Боряком (без залучення іноземних дослідників Голокосту). Це, безумовно, була реактивна дія українських науковців, незгодних з наративом МЦГБЯ.

Самоорганізована робоча група Інституту історії НАНУ невдовзі отримала підтримку Мінкульту, який через Заповідник уклав з нею угоду про розробку концепцій меморіалізації Бабиного Яру та створення Меморіального музею. Негласні лідери групи з розробки концепцій – провідні українські історики Голокосту Віталій Нахманович і Анатолій Подольський, публічним спікером проекту став громадський діяч Йосиф Зісельс. Він у своїх публічних комунікаціях і дав йому назву «державного» (а згодом – «українського» на противагу «російському» проекту МЦГБЯ, серед донорів котрого – російські бізнесмени, залучені в інвест-проекти Кремля).

Уже наприкінці 2017 року концепція державного Меморіального музею в будівлі контори єврейського цвинтаря та ескізний дизайн-проект інтер'єрів та експозиції, розроблені Робочою групою Інституту історії, були в загальних рисах готові. 2 лютого 2018 року вони були подані на розгляд Музейної ради Мінкульту, яка погодила концепцію в цілому та внесла низку коригувань, врахованих в остаточному проекті концепції від 4 квітня 2018 р.

Поява ініціативної групи Інституту історії НАНУ остаточно заплутала і без того непросту ситуацію. Якщо до цього державний проект меморіалізації не перадбачав концептуальних наративних засад і стосувався здебільшого благоустрою і розширення Заповідника та відкриття Меморіального музею без визначення його змісту, а МЦГБЯ відповідав за контент і його втілення в окремому меморіалі за межами Заповідника, то з появою концепції Інституту історії відбулось задвоєння функцій державного і приватного проектів на концептуальному та змістовому рівні.

Постання ініціативної групи Інституту історії ознаменувало появу третього суб'єкта процесу меморіалізації нарівні з державою (органами влади) та меценатами приватного проекту МЦГБЯ: української наукової спільноти як частини громадянського суспільства. Їй доволі швидко вдалося домогтися визнання з боку влади та заявити про себе як про співтворця державного проекту, отримавши в ньому інтелектуальний провід та моральну легітимацію. Хоча всі попередні законодавчі акти, що стосувалися меморіалізації Бабиного Яру не передбачали прямої участі громадськості в цьому процесі (лише через оргкомітети), включення істориків у проект було неминучим, адже важко пояснити в який спосіб держава мала намір меморіалізувати трагедію Бабиного Яру без створення його формалізованого (офіційного) наративу.

Державна концепція Меморіального музею в Заповіднику пропонувала інклюзивний механізм меморіалізації Бабиного Яру, в якому жертви Голокосту розглядались нарівні з іншими жертвами Бабиного Яру і, зокрема, запроваджувала такий сумнівний концепт як «українська візія історії Голокосту». «Очевидно, що історія Бабиного Яру як фізичного простору має бути підпорядкована символічній історії. Тому починати розповідь логічно від княжої доби – історії незалежної середньовічної давньоукраїнської держави» – йшлося в концепції.

Вочевидь, щоб упорядкувати взаємини між державним та приватним проектами, між якими наростав конфлікт, 16 березня 2018 року з ініціативи МЦГБЯ між ним, Мінкультом, Київрадою, МОН та Заповідником було укладено Меморандум, що закріплював за МЦГБЯ функцію організації архітектурного конкурсу та спорудження Меморіального центру Голокосту Бабин Яр (на власній ділянці в 8 га). Це корелювало з Указом президента № 331, в якому вперше згадувалось про проектування меморіального комплексу в межах Заповідника. Таким чином меморандум можна розуміти так, що частину функцій, закріплених указом Президента за державою, а саме – проведення міжнародного конкурсу на спорудження меморіального комплексу, було передано приватному проекту МЦГБЯ.

26 липня 2018 року уряд видає чергове (вже третє) розпорядження з раніше заявленими завданнями створення Меморіального музею Бабиного Яру, розширення меж Заповіднику та проведення міжнародного конкурсу проектів меморіального комплексу, виконання яких тепер покладає на Мінкульт. В розпорядженні нарешті з’являється пункт про «затвердження Концепції комплексного розвитку Бабиного Яру» та «концепції музею історії Бабиного Яру», фактично вже підготовленої ініціативною групою Інституту історії.

В грудні 2018, керуючись Меморандумом, МЦГБЯ оголосив архітектурний конкурс. Його міжнародних учасників було оголошено 1 лютого 2019 року, а переможця – в вересні (однак, після приходу в МЦГБЯ Хржановського результати конкурсу було відкинено).

6 лютого 2019 року за участю Міністра культури було офіційно представлено державну Концепцію комплексної меморіалізації Бабиного Яру, розроблену групою з Інституту історії НАНУ (згодом відому також як концепція Зісельса-Нахмановича). Концепція передбачає створення Меморіального парку Бабин Яр – Дорогожицький некрополь, що включає: території розстрілів, поховань, всіх навколишніх кладовищ; зону техногенної Куренівської катастрофи та природний заповідник Кирилівський. Нею також передбачалось спорудження двох музеїв: Українського музею Голокосту та меморіального музею Бабиного Яру деінде поза межами Бабиного Яру.

Під час презентації концепції розробники висловили контроверсійне переконання, що вона запобігатиме деструктивним тенденціям в сфері меморіалізації, таким як «з боку єврейської спільноти – прагнення до ексклюзивної пам’яті про трагедію Бабиного Яру як зворотна реакція на радянську політику забуття; культивування пам’яті про Бабин Яр та Голокост насамперед через накидання провини іншим народам зокрема українцям як засіб запобігання антисемітизму та антисіонізму; прагнення до символічної приватизації меморіального простору через зведення масштабних общинник споруд як засіб демонстрації історичного тріумфу над нацизмом та антисемітизмом і своєрідної ментальної історичної сатисфакції». Разом з тим, вони заявили, що «концепція ґрунтується на принципах європейського гуманізму, європейського цивілізаційного вибору України, примату демократичних свобод та прав людини».

Ділянки місцевості, на яких, згідно з концепцією, можна побудувати музеї / Фото: Скріншот/Концепція розширення меж Меморіального комплексу

 

Концепцію Інституту історію рецензувало майже 100 дослідників (здебільшого) з України та світу. І якщо українські рецензенти були прихильні, то деякі західні дослідники Голокосту висловили критичні зауваження.

Так, один із найавторитетніших істориків Другої світової війни Дітер Поль відзначив «високий рівень політизації: згідно з концепцією основною метою цього проекту очевидно є не так меморіалізація та документування, як творення національної ідентичності», та звернув увагу на «застарілий музеологічний підхід: така модель „політики ідентичності“ застосовувалась для музейних концептів в 19 – сер. 20 ст., та досі - в тоталітарних системах. Але вона не підходить для сучасного музейного концепту в демократіях 21 ст.»

Дослідник Голокосту Антон Вайс-Вендт розкритикував концепт подвійного геноциду – нацистського та радянського, адже Бабин Яр ніколи не був центром радянського терору. Він також акцентував на неприпустимості «інструменталізації Голокосту як шляху до розкриття української, а не єврейської історії. Голокост – не є одиницею виміру для інших злочинів». Він відзначив, що концепт не розкриває проблему колабораціонізму та підсумував: «Концепція трактує Бабин Яр як символ кривавої історії українців, натомість має трактувати як місце масових убивств… Бабин Яр – пам’ятка дегуманізації, і навряд чи – толерантності та опору тоталітаризму».

Очевидно, що концепт Інституту історії засадничо заперечив базовий наратив МЦГБЯ. Але парадокс у тому, що Мінкульт де-факто підтримав обидва проекти: приватний (уклавши з ним Меморандум), що передбачає будівництво Меморіалу в Бабиному Яру за наслідками міжнародного архітектурного конкурсу і осердям якого є Голокост, та державний, що передбачає інклюзивну меморіалізацію Бабиного Яру і виключає будь-яке будівництво на його території.

Український шлях меморіалізації Бабиного Яру завжди залежав від політичної кон’юнктури, зовнішньополітичних чинників та геополітичних процесів. Україна як держава набувала суб'єктності в питанні меморіалізації Бабиного Яру в ті періоди новітньої історії, коли посилювала свою політичну суб'єктність. Але українське суспільство в масі своїй довгий час залишалось осторонь цього процесу.

Теперішня ситуація – унікальна. Вперше за 30 років незалежності не тільки держава, а й громадянське суспільство (а не лише його окремі зацікавлені групи) набуло суб'єктності в питанні меморіалізації Бабиного Яру. Через відсутність реальних механізмів суспільного контролю над приватним МЦГБЯ, непрозору структуру його власності та присутність російського капіталу, частина громадянського суспільства, представлена відомими лідерами думок, науковцями та митцями, підтримала концепцію меморіалізації, розроблену Інститутом історії НАНУ і проголошену авторами «державною». Завдяки цьому її розробникам вдалося заявити монополію на «українську» візію меморіалізації Бабиного Яру в боротьбі з «російською» візією МГЦБЯ.

Проте, на відміну від МЦГБЯ, який має команду, структуру, (нехай і непрозоре, але стале) фінансування, «державний» проект не готовий до імплементації. Він не інституціалізований – наразі це всього лише багато в чому спірна концепція меморіалізації Бабиного Яру, підготовлена групою українських істориків на замовлення уряду, якого вже немає й стосовно територій, які ніколи не фігурували в цьому замовленні.

Консенсус навколо Бабиного Яру неможливий без врахування громадської думки (якою нехтує МГЦБЯ), але також – міжнародної позиції, філософії та практики увічнення пам’яті жертв Голокосту (які не враховує наратив Інституту історії). Міжнародні принципи меморіалізації Голокосту визначають метою меморіалізації утвердження прав людини, які наразі не є в фокусі жодного з проектів. На рівні змісту та візії ні «державний», ні приватний проекти меморіалізації не виражають суспільний консенсус щодо Бабиного Яру. Бо він, по суті, тільки зараз – в дискусії – і формується.

В цьому конфлікті, однак, замість того, щоб виступити арбітром, проаналізувати та виправити свої помилки, держава спочатку безвідповідально підтримувала обидва концептуально різні проекти, а з приходом нової влади стала на бік одного з них, протиставивши себе активній частині українського суспільства.

Так, 15 грудня 2020 року Президент Зеленський підписав Указ № 567 Про заходи у зв’язку з 80-ми роковинами трагедії Бабиного Яру та додаткові заходи щодо подальшого розвитку Національного історико-меморіального заповідника 'Бабин Яр, яким серед іншого передбачив підтримку «ініціативи громадськості, благодійників щодо створення в м. Києві (урочище Бабин Яр) Меморіалу Голокосту Бабин Яр (МЦГБЯ) та призначив виконавчого директора МЦГБЯ Максима Яковера співголовою комітету, виключивши з його складу всіх опонентів приватного проекту.

Невдовзі стало відомо, що державний Заповідник очолить людина Андрія Єрмака, не компетентна в питаннях меморіалізації. З огляду на вибір ОП стати в суспільній дискусії на бік приватного проекту, це означатиме фактичне підпорядкування діяльності Заповідника інтересам МЦГБЯ. Чутки про намір передачі будівлі контори єврейського цвинтаря в оренду МЦГБЯ в цьому світлі не виглядають такими вже неймовірними.

Через пів року, до 80-річчя трагедії Бабиного Яру в цій будівлі має відкритись державний Меморіальний музей в структурі Заповідника, створення котрого триває вже понад 10 років. Проте, з великою мірою ймовірності, цього знов не станеться, а нещодавно озвучені одіозним керівником МЦГБЯ Хржановським плани розширення приватного меморіального комплексу на 150 га території Бабиного Яру, левова частина якої належить державному Заповіднику, можуть спричинити реальний конфлікт між прихильниками двох проектів. Схоже, що влада в цьому конфлікті вже обрала сторону. Але з побудовою приватного меморіалу (як і з імплементацією т.зв. «державного» наративу Зісельса-Нахмановича) цей конфлікт не вичерпається, адже в його основі – конфлікт пам’ятей, а не проектів.

1 березня, nv.ua

https://nv.ua/ukr/ukraine/events/babin-yar-yaki-interesi-stoyat-za-memorialnim-centrom-golokostu-i-yaka-alternativa-ekspert-50144444.html