«Поляки, українці та євреї повинні розмовляти про спільну історію» – єврейський діяч у Польщі

Пьотр Кадлчік протягом 13 років був головою єврейської громади Варшави. У так званій «народній» Польщі він був активним діячем антикомуністичної опозиції. Кадлчік говорить, що в той час замовчували багато трагічних сторінок польського з минулого, зокрема правду про Голокост.

 «У Польщі прикладом такого замовчування була справа концтабору Аушвіц-Біркенау – концтабору-музею, в якому в часи комунізму розповідали зовсім іншу історію, ніж після падіння комуністичного режиму. За комунізму єврейського компоненту там не існувало, там розповідали про вбитих поляків, натомість оминали той факт, що головними жертвами були євреї», – пояснює єврейський діяч.

Як говорить Юлія Кошевська, яка займається дослідженнями освітніх програм польських музеїв, саме тривалий період замовчування якихось трагічних сторінок історії неминуче спричиняє так званий конфлікт пам’яті. Гітлерівський концтабір Аушвіц-Біркенау якраз і став прикладом такого конфлікту в 1990-х роках, коли поляки і євреї почали ніби змагатися кожен за свою пам’ять на цьому місці.

«У дев’яності роки у нас був резонансний конфлікт міжнародного масштабу щодо так званих «освенцимських хрестів». Католицькі монахині, які мали свій монастир у місці, де колись був один із секторів концтабору, встановили там хрести, щоб увічнити вбитих. Це спричинилo протести євреїв багатьох країн, які протягом кількох років запитували, чому в цьому місці встановлено символи тільки однієї релігії. Лунав аргумент, що там повинні вшанувати також євреїв», – зазначила дослідниця.

Кошевська розповіла, що конфлікт навколо хрестів на території концтабору тривав кілька років. Роль посередника між польськими католиками та єврейськими громадами намагалися виконувати політики. Утім, безуспішно. І тільки особисте втручання у справу тодішнього папи Римського Івана Павла ІІ поклало край цьому конфліктові. Монастир перенесли в інше місце, а будинок обителі віддали музеєві.

 «Це, з одного боку, показує, наскільки важливо віддати належне різним сторонам, які мають право на власну пам’ять, аби кожен, хто є спадкоємцем однієї зі сторін цієї історичної події, мав своє місце, свою форму увічнення групи, з якою він ототожнюється. З іншого боку, цей приклад показує, що не можна допускати до ситуацій, коли незначний на перших порах конфлікт переростає в такий, коли потрібне втручання папи», – говорить Кошевська.

Юлія Кошевська вбачає певні аналогії між такими місцями, як концтабір Аушвіц-Біркенау та Бабин Яр в Україні, тож, на її думку, польський досвід 1990-х років може бути цікавим для України: «Річ у тім, що йдеться про одне місце, одну локалізацію, але кілька різних груп, кожна з яких є жертвою цього місця, де вбивали євреїв, але не тільки їх. Наприклад, ромів та інших. Хоча євреїв найбільше. Та це не означає, що інші групи не мають права на увічнення в такому місці. На мою думку, важливо усіх їх увічнити. Важливий ретельний історичний підхід».

У Бабиному Яру можна використати світовий досвід створення музеїв Голокосту – експерти

Говорити важливіше, ніж намагатися не згадувати тему, щоб уникнути конфлікту, вважає Пьотр Кадлчік. На його думку, трагічну історію часів Другої світової може використати якась третя сторона.

 «Дуже важлива річ, такий універсальний принцип, який стосується усіх, не тільки Польщі. Якщо ми самі, незалежно від того, йдеться про Польщу чи Україну, не будемо дискутувати про складну історію й не будемо відповідати на виклики, які вона перед нами ставить, то існує велика ймовірність, що хтось третій замість нас допише власне закінчення, власну інтерпретацію цієї історії, тож, те, що нам залишиться – це полеміка з чиєюсь точкою зору», – пояснює єврейський діяч.

На думку Кадлчіка, стосунки між українцями, поляками та євреями вкладатимуться добре, якщо усім цим народам вдасться ставитися до свого минулого, яким трагічним воно б не було, як до своєї спільної історії.

«Історія кожного народу, а також історія відносин між народами містить моменти, якими можемо пишатися, але також і такі, яких можемо соромитися. Велич народу полягає в тому, щоб говорити про одне й друге. Я вважаю, що це найважливіше. Відносини між народами, які мають складне спільне минуле, будуть нормальними, якщо їм вдасться подивитися на це минуле як на елемент своєї спільної історії. Вона не завжди вкладалася добре, та нема таких стосунків між народами чи державами, які завжди були позитивними», – зазначив Кадлчік.

Польські експерти кажуть, що їм відомо про суперечки, які тривають в Україні навколо концепції майбутнього музею жертв Бабиного Яру. На думку Юлії Кошевської, українські музейники можуть використати багатий досвід створення схожих музеїв у Польщі та світі.

 «Мені здається, що це досить цікаво, що цей музей в Бабиному Яру виникає. Під час створення цього музею можна врахувати різні інтереси пам’яті. Різні групи мають різні спогади, які стосуються цього місця, тож потрібно, щоб для різних груп там було місце», – сказала Кошевська.

Польські експерти вважають, що музей в колишньому концтаборі Аушвіц-Біркенау протягом останніх років став позитивним прикладом музею, в якому вдалося погодити пам’ять різних націй про свої жертви в період Другої світової та Голокосту. Пьотр Кадлчік пояснює, що цього вдалося досягнути шляхом створення експозицій, присвячених різним народам та країнам: «В музеї Аушвіц створили якісний словацький павільйон. Він мене дуже позитивно здивував, адже історія словацько-єврейських стосунків вельми непроста. Їм вдалося розповісти про те, що сталося з євреями в державі ксьондза Тісо. Тож це можна робити».

Також корисним для України може бути досвід створення варшавського Музею польських євреїв. Пьотр Кадлчік, який був одним із ініціаторів створення цього музею, звертає увагу на те, що історія євреїв на цих землях – це більше, ніж Голокост. Виставки та експонати музею розповідають про тисячолітню історію єврейського народу в Польщі, в якому Голокост став трагічним фіналом. Такий підхід, пояснює Кадлчік, допомагає полякам, євреям та іншим народам Центрально-Східної Європи ставитися до минулого цих земель як до спільної історії.

 

Джерело: Радіо Свобода

рубрика: 
рубрика: 

Наши партнеры 

    Юлий Кошаровский история исхода