Студия "Лимонад" он-лайн

Программа работы студии включает проведение он-лайн лекций, презентаций, концертов и интервью.
Видео лекций по ссылке

 
 

На бывшем кладбище в районе Бабьего Яра началось строительство

 

 

 
 

Катерина Малахова – Робота з єврейською спадщиною потребує сміливості і наполегливості

Вступна кампанія 2020 року – особлива. Ще ніколи в історії свого існування університети світу не проводили весь навчальний процес в он-лайн просторі, не проводили он-лайн набір студентів, не проводили он-лайн літні практики.

Не лишилася осторонь і Магістерська програма з юдаїки НаУКМА.

Сьогодні Магістерська програма з юдаїки НаУКМА також проводить набір студентів на перший курс.

Редакція сайту Вааду звернулась до керівників та викладачів програми з питаннями про сучасне та майбутнє програми, а також з питаннями про те, чим відрізняється навчання у Могілянці від інших вишів.

Зараз ми розмовляємо із Катериною Малаховою – науковою співробітницею Інституту філософії ім. Г. С. Сковороди НАН України, кандидатом філос. наук,  викладачкою магістерської та сертифікатної програм з юдаїки в НаУКМА.

 

 

– Пані Катерино, чому, на Вашу думку, варто вивчати юдаїку в Україні, і які це має перспективи? 

Слушне запитання. Безумовно, варто, я вважаю. Тому що євреї зробили надзвичайно великий внесок в історію України. Вони складають інтегральну частину історії української держави. Ми вважаємо, що у 18-19 сторіччі, до Голокосту, євреї становили значущу частину населення України. Відповідно, саме на території України відбувалося чимало з тих культурних історичних явищ, які нас взагалі цікавлять. Для мене, як для дослідника нового часу, актуально, що саме на території України виник хасидизм – течія, яка сформувала сучасний юдаїзм в тому числі.

Таким чином, по-перше, з Україною пов’язана величезна частина єврейської історії. По-друге, на території України лишається величезна купа свідоцтв про те єврейство. Це і матеріальний спадок, я маю на увазі – синагоги, цвинтарі, військові будівлі. Лишаються єврейські надгробки, лишаються книжні колекції. А також, можливо, найважливіше – на території України зберігається величезна кількість невивчених архівних документів. Вони можуть суттєво змінити нашу уяву про єврейську історію нового часу. Але, на жаль, ці архіви ще досі не вивчені, і зі зрозумілих причин. Адже вони стали доступними для дослідження не так давно, лише 30 років тому, відповідно, систематично їх ще ніхто не вивчав. Спроби є, але цього недосить.

Наразі в Україні не так багато спеціалістів, які можуть це робити, а західні спеціалісти не завжди мають змогу це робити. Тому на тих, хто вивчатиме юдаїку в Україні, буде покладено дуже важливе завдання, оскільки вивчення великого єврейського спадку в Україні суттєво впливатиме на розвиток наших знань про єврейство взагалі. 

 

Які предмети на цій програмі викладаєте саме Ви, і в чому полягає їхня особливість? 

Я на програмі викладаю два предмети. Перший – це хасидизм, його історія та віровчення. Цей курс пов’язаний з історією, літературою, соціологією хасидського руху. Більша частина цього курсу присвячена другій половині 18 сторіччя. Це мало вивчений період. Ідеться про релігійні книги, які виникли в той час. Ідеться в цілому про культурно-релігійний ландшафт часу, коли на цій території взагалі виникало єврейське просвітництво.

Це час першого конфлікту між традиційним юдаїзмом і просвітницьким рухом, який поширювався на території Німеччини у 18 – на початку 19 сторіччя. Це фактично початок розвитку сучасного івриту. Відповідно, в курсі ми роздивляємося, знайомимося з цим рухом. Він надзвичайно складний і потребує багато роботи, основою для якої насамперед є знання з єврейської традиційної літератури. Особливість полягає в тому, що він швидко розділився на кілька сотень різних напрямків. І значна частина з них формувалася на території України, якраз в українських містечках. Що для мене найцікавіше – цей курс пов’язаний з невеличкими єврейськими спільнотами на території сучасної України. Їх дуже багато, і кожна з них мала свою специфіку.

Сьогодні в дослідженнях хасидизму досі не вистачає конкретних регіональних досліджень. Хасидизм Чорткова, хасидизм Бучача, хасидизм Меджибужа, Тульчина. Це все ті центри, що набули значущості в 18-19 сторіччі. Про них всі знали, тепер про них знають тільки спеціалісти. Вони складають важливу частину історії, в тому числі українських єврейських спільнот. І тут відкривається можливість працювати з архівами, вивчати генеалогію – це новий погляд на історію України. Є купа різноманітних і багатих інтелектуальних центрів у рамках розвитку хасидизму. Ось це для мене напевно найважливіше. Це мій перший курс.

А другий курс ми читаємо з моєю колегою Олександрою Фішель – дослідницею єврейських цвинтарів. Відповідно, він присвячений вивченню єврейських цвинтарів, епіграфіці, тобто науці про читання надписів на надгробках або мацевах. В нашому випадку це епітафія.

Цей курс, в першу чергу, практичний. В цьому році ми намагалися його розширити і дати більш ґрунтовний історичний контекст виникнення історії інституту цвинтарів в єврейській традиції. Мета курсу – за семестр підготувати спеціалістів, які здатні читати епітафії єврейських надгробків, трактувати їх і аналізувати, робити певні висновки щодо історії спільнот, яким належали цвинтарі.

Це надзвичайно важливе джерело нашого знання про єврейські спільноти, передусім про ті, яких зараз вже немає на мапі. 

 

– З якими складнощами Ви зіткнулися при переході на дистанційний режим у зв’язку з карантином? І як Ви вирішували ці проблеми? 

- Складнощі були в усіх. Ми перейшли на лекційний формат он-лайн дуже швидко, але як робити семінари дистанційно, зрозуміли не одразу. Тому в курсі хасидизму, який я дочитувала через Zoom, замість семінарів ми робили систему тестування, коли в залі семінарів читається додаткова лекція, а знання студентів перевіряється за допомогою спеціального тесту. Відповідно, на лекціях студенти заповнювали тест, який був не за тематикою лекції, а передбачав як перевірку знань, так і очні завдання, судячи з яких ми розуміли, в якому стані перебувають знання студента: чи він взагалі розуміє про що йдеться, які думки у нього, як він може поділитися своїми враженнями, своїми спостереженнями. Цей метод виявився доволі успішним.

Дійсно, навантаження було набагато більшим як на викладачів, так і на студентів, але всі впоралися.

На курсі з епіграфіки, що був у третьому триместрі, в групі магістрів застосували семінарський формат, який, як показала практика, можна блискуче будувати в Zoom: кожен зі студентів міг представити свою доповідь, яку він готував на цей семінар.

Не маючи перед собою жодного паперу, студенти робили дуже хороші доповіді.

Зрештою, цей формат виявився зручним. Були невеличкі складнощі з екзаменом, що також проводили он-лайн, в якому до усного формату додавалися ще два різних типи письмових завдань.

І, відповідно, організувати це було не просто, але, врешті, вдалося.

 

Чи є якісь особливості викладання в Києво-Могилянській академії порівняно з іншими вишами?

– Я не викладала в інших вишах. Принаймні, останній раз це було дуже давно. Тому мені нема з чим порівнювати.

В цьому році ми зіткнулися з проблемою мовної політики Могилянки, яка особливо наполягає на тому, щоб викладання проводилося українською або англійською. Наша проблема пов’язана з тим, що здебільшого використовується література, видана російською, аніж українською. Але це не така велика проблема, бо є англомовна література, якої теж дуже багато.

Але ось та проблема, яку я досі не знаю як вирішувати, – це проблема співпраці із зарубіжними викладачами. Адже рівень кожного курсу є високим, коли можна запросити видатного фахівця у цій сфері. Я, зазвичай, так робила в рамках обох курсів. І обирала викладачів за принципом професійної спеціалізації, а не за принципом володіння українською мовою. Відповідно, якщо буде неможливо запрошувати на лекції викладачів, які читають російською, це буде дійсно великою проблемою.

Звісно, можна відмовитись від російськомовних викладачів і перейти на англомовних, але навіщо збіднювати і без того невелику сферу фахівців, яких можна запросити на лекції з тої чи іншої тематики.

Ми в цьому році робили дві гостьові лекції. Обидві були добровільними. В обох випадках лекції були прочитані російською. В обох випадках студентам було сказано, що це не є частина курсу, а є, так би мовити, додатковою опцією:  так ми вирішували проблему з офіційними обмеженнями. Але мені дуже прикро, що мовна політика обмежує можливість працювати більш повноцінно. Все, що я можу сказати.

 

– І, наприкінці, що б Ви хотіли побажати майбутнім студентам Могилянки?

– Я хочу їм побажати сміливості. Адже робота з єврейською спадщиною єврейської історії України потребує не лише професійної підготовки, не лише певного хисту, а й сміливості і наполегливості порушувати теми, що до цього не досліджувалися. Адже є дуже багато тем, які виглядають просто неосяжними. Скажімо, єврейські рукописи 18 сторіччя в книжних зібраннях України.

Цього року у мене була студентка, яка виявилася доволі сміливою, щоб за це взятися, але це вимагало від неї неймовірної праці з ознайомлення з такими палеографічними особливостями рукописів 18 сторіччя, і, паралельно, опанування івриту, паралельно, опанування літератури, яка дотична до тої культурної сфери, в рамках якої виник цей рукопис. Звичайно, це купа роботи. Але якщо без сміливості та відваги братися за такі теми, то подальшого розвитку науки не буде.

 

– Дуже Вам дякую за розмову. На все добре!

 

Аліна Шененко для сайту Вааду України